Заява про звільнення під час прийому на роботу

Поширена практика роботодавців, з примушення працівників під час прийому на роботу писати заяву про звільнення, є порушенням гарантованого права на працю.

Відповіднодо статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституційний Суд України у рішеннях від07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя.

Адвокат І.Легостаєв захистив трудові права клієнтки, яка написала заяву про звільнення під час прийому на роботу, на підставі якої, її в подальшому було незаконно звільнено. Роботодавець мотивував необхідність написання такої заяви оцінкоюморально-ділових якостей працівника. Більш того, написання заяви було основною вимогою при прийнятті на роботу. В подальшому працівника було звільнено з займаної посади без відома.

Відповіднодо частини 1 ст. 38 КЗпПУ, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк,попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. При цьому, нормами чинного законодавства не передбачено право роботодавця приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку.

Втім, в даному випадку, в наказі прозвільнення не була вказана дата заяви прозвільнення, хоча її наявність є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб’єктом призначення та причини звільнення.

У постанові від 26 жовтня 2016 року усправі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Пункт 12 Постанови ПВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлює обов’язковість перевірки судами у справах  про звільнення  за ст.38 КЗпПУ доводів працівника  про те,  що власник або уповноважений ним орган  примусили  його подати  заяву про розірвання трудового договору.

Зважаючина те, що в наказі про звільнення робітника не була вказана дата заяви про звільнення, заява про звільнення не містила ні дати її написання, ні дати, з якої працівник бажала бути звільненою, суд прийня вправову позицію нашої клієнтки та задовольнив позов, поновивши останню на займаній посаді, стягнув з відповідача на її користь 138 042,08 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу /за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів та моральну шкоду у розмірі 10 000грн.

‍

‍